У пошуках втраченого часу. Крок № 10-12. Святкуємо. Частина 2

2. День Миколи, Миколи, Миколи,
    Не піду я до школи, до школи, до школи...
-римував мій улюблений викладач антички.
Німців частенько звинувачуюють у проблемах з щедрістю, тобто у її відсутності. А два з найулюбленіших тут свят присвячені тому, що треба ділитися- день Святого Мартіна і Святого Миколая.

З першим це взагалі щось. Давним-давно хлопчина Мартін мріяв бути хорошим солдатом (ну,мрії різні бувають). Одної морозної ночі,роз`їзджаючи на коняці міськими вулицями (мабуть, після чергової гулянки), Мартін ледь не переїхав замерзаючого жебрака. Тут пацана накрило і він прозрів (читай: з перепугу протверезів). Мартін віддав жебраку шматок свого плащу (небачена щедрість), а на ранок вирішив кинути ідею з армією і допомагати бідним (не хотів картоплю в наряді чистити). Ця історія про неабияку доброту поширилась серед людей і вони обрали Мартіна єпископом. І досі, захоплюючись добротами нічного лицаря, німці пекуть великі булки у формі людини, щоб всім вистачило, і ліплять ліхтарики, з якими крокують під зірковим небом, співаючи пісні. В принципі, досить приємна традиція.

На Мартіна лупив дощака, але це не завадило наїстися запашних булочок і погрітися від своїх лампадок. В мене була у формі рожевого привида, але її дощ забрав із собою.

Святого Миколая малі особливо не чекають. Принаймні, ті, що постарше. Миколай, по-перше,не всім дітям дає подарунки (тільки слухняним), а по-друге, в нього в руках батіг, яким він має лупцювати поганих діток. Оскільки дітлахи майже до випуску зі школи вірять в Миколая, то багато хто розуміє, що краще вже той вуйко пройде повз нашої хати, або хай напхає носки цукерками- заходити не обов"язково.
Не знаю, нащо вигадали ці страшилки, але свято дуже добре. Просто тут такі методи виховання. Це вам не Макаренко, таварищі педагогі. Те, що Миколай наказав зробити за рік, має бути виконано, і дітям з ним краще не сперечатися (батіг-це вам не жарти).

До нас  старий завітав прям до хати. Такий типовий Дід Мороз, тільки з німецьким акцентом і Біблією, де в нього начебто записано про всіх дітей і їх сумнівну поведінку.
Для того, щоб він побачив, що його чекають, зазвичай запалюють свічку надворі.

 Приблизно так виглядала частина мого подарунку, бо і мені перепало трохи від сідого діда.
В основному горіхи, шоколад і ведмежі фігурки.

Головне, що вірші не заставляв читати, що я, взагалі-то вважаю супер недоліком. Повчання це,звичайно,добре, а шоколад тим більш...але щось для души?
Але загалом все пройшло дуже приємно і казково. На вулиці мерехтів легкий сніжок, в каміні тріщали вугільця, а врінці на нас чекав приємний сніданок.

У пошуках втраченого часу. Крок № 10-12. Святкуємо. Частина 1

В мене в голові нема хронології.
Хронологія- річ послідовна і логічно зумовлена.
А це ж все-таки голова.
А там безлад.

Я себе достатньо виправдала за відстутність постів у важливі свята, коли писати дійсно було про що,  коли матеріалу було набрано досхочу і вистачило ще б на декілька блогів?
Навіть якщо і ні- вирішила передивится пережиті декілька минулорічних свят і подій з огляду пережитого місяця в Новому Році. Такі-собі пошуки втраченого часу, скоріше, з користю витраченого, але це як на мою думку. Нецензурні фото було, на жаль, видалено на прохання працівників освіти ("ей, мій брат малий теж твій блог читає").


1.Жовтневий Жах

Вся осінь, яка цього року видалася теплою і несподівано барвистою, пройшла під знаком Дня всіх Святих, себто Геллоуіна. На щастя, тут це ненанашенське свято подекуди непогано святкують, принаймні, у місцевих лавках повно всілякого Гелоуінського мотлоху, кнайпе прикрашають підсвіченим неоном павутинням, в супермаркетах і на вуличних фестах можна придбати пристойний гарбуз, а запах паленого листя додає необхідної для повної картини зростаючої  тривожності.

Це ще з дитинства моє улюблене свято, так як і Баба Яга- улюблений персонаж. Не знаю, чим мене так приваблює відразливе, але на певному етапі зрозуміла,що в Барбі з їх зацукрованими будиночками і вічно смайлуючим Кенами нема шансів.

Того мої папки з малюнками були набиті коміксами про відьом.

Кажете, тут є над чим поробити дядькові Фройду? Але то вже інша сторі.

З 12 років я не пропустила майже ні одного Дня всіх Святих, хоча іноді це виливалось в одиноке виколупування нутрощів гарбуза з такими ж невдахами- мисливцями за містичним. Хоча, треба зізнатися, зазвичай 31 жовтня проходило під знаком страшенно веселого, при чому в даному випадку це не оксюморон.

4 останні роки Геллоуін було проведено в гуртязі, з піснями і колядуванням, яке спустошувало полички і так не особливо ситих гуртожитьських со-братьєв. Однак (це мені здається особливо веселим), деякі унікуми щільно прикривали тривкі общажні двері, щоб не дай Боже наша голосна компанія не посягнула на хазяйську гречку (чи які скарби ще вони там тривали під подушками).

Мого першого гарбуза в гуртожитку звали Едвард (задовго до часів існування вампірської саги). А холодильник в нашій кімнаті звався Едгаром. Не знаю, що за потяги до Ед-ування, але вони обидва були фріками. Перший, зокрема, мав встромлені в макітру сірники, щоб кришка не падала на свічку.

Цього року Едвард був тортом. Тобто, звичайних гарбузів теж наробили, а от варіант у формі пирога це щось нове, правда?

 Взагалі- правильний Геллоуін- це, в першу чергу, атмосфера. Тобто прикрашання хати і за наявності, саду; перевдягання (що для декотрих виявляється шансом побути собою); усіляка тематична іжа,  колядування, і, насамкінець, страшилки.

 Святковий стіл.

 Не знаю, нашо мені сокира. Хіба що торта нарізати.

 Стіл, вечірній варіант.

 Діти-колядники.

До речі, багато в німців не наколядуєш. Тобто, вони ще не звикли відкривати двері і отак просто розлучатися з припасами. Тому будьте готові не на жарт боротися за їдло. Мої знаоймі заздалегідь розносили по сусідах солодощі для своїх малих, які потім колядували. Практична нація.

Це свято має все- перевдягання, солодощі і містику. А що ще порядній людині треба для щастя? Всі наші проблеми, власне, від того, що своїх привидів ми дозволяємо випустити лише раз на рік.

Тому що нема нічого більш небезпечного, ніж копирсатися у власних страхах.
Але гратися з ними нам ніхто не заборонить!