Wir sind die Nacht.Нічна варта. Крок № 8. Відкриваємо темні кути

За окнами солнце, за окнами свет - это день
Ну а я всегда любил ночь
И это моё дело любить ночь
И это моё право уйти в тень

Я люблю ночь за то, что в ней меньше машин
Я люблю дым и пепел своих папирос
Я люблю кухни за то, что они хранят тайны
Я люблю свой дом, но вряд ли это всерьёз

Это ночь, её электрический свет бьёт мне в глаза
Это ночь, её электрический дождь льёт мне в окно
Это ночь, её электрический голос манит меня к себе
Я не знаю, как мне прожить следующий день

Я один, но это не значит, что я одинок
Мой магнитофон хрипит о радостях дня
Я знаю, что завтра меня ждёт несколько встреч
И кофе в известном кафе согреет меня

В.Цой

Чи це правда, що темрява породжує привидів?
У сутінках франкфуртських вулиць нам це здається цілком ймовірним. Місто вкрила типова вечірня тиша, яку іноді гвалтує шелестіння моторів "порше", або якісь самотньо-приречені злети літаків, імітовані трамвайчиками штрассенбану.

"Це все через цей грьобаний закон про закриття магазинів о восьмій",- звертаюсь я до того, хто крокує поряд. Мій супутник знизує плечима і, втягуючи холодне осіннє повітря, дивиться вгору. Там- помаранчево-рожеве від смогу і зірково-незаймане небо, яке по-батьківскі владно вінчає головний міський привид- телевізійна вежа.

Струнка й висока (остаточно підтверджуючи чоловічу стать Франкфурту), Вежа спостерігає за містом неоновим Всебачущим Оком, від якого не сховатися навіть вправнішим з хоббітів. У майбутньому Вежа неодмінно буде самим яскравим Символом в моїх снах про Франкфурт. Оманливо дарує вона почуття безпечності й спокою, хоча в чому полягає омана? Від Вежі, здається, небезпеки не передбачається, скоріше навпаки- на тлі міських вогнів вона виступає Вежою зі Слонової Кості- недосяжною святиньою, оплотом Митців доби Романтизму.

Ми-нічні романтики у пошуках своєї Блакитної Квітки. Для мене це- маленький блокнотик, що неодмінно тримаю як хрестик при собі. Вірніше те, що там має колись з"явитися. Той, хто сьогодні прямує зі мною, стверджує, що для нього Квітка- це місячне сяйво. "Таке не купиш за бабки,- киває він в бік прихованого під шаром смогу місяця,- але воно вічне і холодне. Колись я буду в місті, де місячне сяйво можна буде торкати долонями". Для кожного Квітка, звичайно, своя, але сумнівів немає, що шукати треба її зараз. Себто вночі. І ще мені чомусь здається, що нас обох очікує некоротка дорога на шляху до Квітки. Міста, міста, міста.
Франкфурт вночі дарує нам спокій і рівновагу. Гуляти всю ніч дуже просто, бо місто інвестує в тебе сили своєю зеленістю.
Ми оминамємо Стару Оперу в загрожуючих червоних вогнях і прямуємо до набережної через Дом. Мій супутник щось курить щось з вишневим ароматом, яким я потайки насолоджуюсь.
Ви маєте бути говими до цього уповільненого темпу Ночі. Я зараз не про клуби, бо це окрема історія. Але в іншому, в цьому місті Ніч- це Ватра у каміні. Саме так, нею можна добряче прогрітися, забути про проблеми, випити чогось гарячого і побазікати з друзями. Затишок і спокій. Навіть всі хмарочоси якісь мовчазні. Більшість людей вирубаєтсься вже в таксі по дорозі додому через завтрашній напружений робочий день.
Ми ж сидимо на березі Майну в сонливо-замріяному стані.
"Ти була права на рахунок повального закриття всього о восьмій,- нагадує про себе мій супутник, протягуючи мені горнятко з глінтвейном,- це жесть"
-Тут і цілодобових кафешок не знайдеш, -кажу я після деякої паузи,- Декілька нічних кіосків на все місто, клуби...Два супермаркети до 12 ночі... цього недостатьо! Я хочу нічних ринків, руху, навіть, якщо вже відверто- небезбеки! Добре, що хоч вогні не вирубають вночі. Все та-а-ак повільно.

-Перестань, ти не прискорювала темп.
- Про що це ти?
-Хай-но до тебе приїде Хтось Близький...- каже він, втупивши погляд в коливання крихітних хвиль Майну,- ти маєш розвіяти цю статику. Ти ж маєш розуміти, що вся динаміка в нас- носіях урбану.
- Але...- хочу щось заперечити Тому, замість того тримаю в роті присипаючий глінтвейн і мовчу. Відтак неочікувано випростовуюсь, і біжу до Хауптвахе (підбори луною стучать по бруківці, іноді зрадливо застряють в ній), різко зупиняюсь і дивлюсь на Майн, туди, де ми пару секунд до того сиділи і не бачу нікого. Все, як я і думала...

"В нас часу- тупо двадцять хвилин, ворушись!, -кричу до Машки, яка сьогодні зранку з Праги приїхала у Франкфурт до мене, - о сьомій в них закриття!"
Крізь парк біжимо до Майн Тауеру крізь купи хрумкого листя,оточені нетипово теплим повітрям листопаду. Спочатку пробиваємося не в той хмарочос, по вказівкам охоронця біжим через дорогу до того, що шукали. Нагору нас зі швидкістю світла несе срібний надійний ліфт. Закладені вуха.
Влітаємо на майданчик (касир на суржику німецької з російською пояснюв, що в нас до закриття 15 хвилин)...і завмираємо.

Перед нами Франкфурт вночі. Франкфурт справжній. Як на долоні, з кольоровим вивісками і підсвіченими вулицями, з веселими ліхтарями і загадковим, ледь проглядним Майном. Крізь фіранку з власних волос, які розбурхує у всі сторони вітер, бачимо красу як у скріншотах. Намагаємось фоткати і сміємось, що секрет несамовитого начосу Леді Гаги розкрит- всього три хвилини на цій площадці і ми перетворюємося на трохи шизанутих двійників ексцентричної поп-діви.

Чула, тут часто проводять весілля. Цікаво, ддя того наречена вдягає скафандр?!... Я милуюся своїм улюбленим, жовто-чорним хмарочосом "Комерцбанку" і посилаю повітряний поцілунок Вежі. Вона рожево підмигує.
Далі квапимося щось попоїсти, натикаємося га паб у провулку, в якому чую знайому з дитинства милу попсову мелодію. Нас вабить весела вітрина з зображенням не одного десятка оголених чоловічих торсів. Доходить, що це гей-паб)).
Ніч закінчується дьонером (така -собі споживна турецька шаурма),який в місті можна перехопити у до третьої ночі . В одному з таких закладів, зокрема, колись рятувались від холодної ночі з накуреною подругою в Амстердамі).

В одному з провулків бачимо якогось стрьомного служника церкви зі срібною бородою в чорній мантії, який швидко оминає нас в темряві. На мій голосний коментар "Дамблдор!" гасне один з ліхтарів.
Саме веселе нічне місце- це, безперечно, вокзал. Старовинна споруда з п"ятьма скляними арками, на вході якої жевріє якась зелена кам"яна химера. Я проводжаю подругу додому, саджу її в двоповерховий жовтий бус, який відвозить її від мене у східному напрямку. Перед тим ми гатимо недороге міні-шампанське (казала вже про практичність цих людей!) з халявними "Рафаелло". Як завжди, вишукано-панково, себто на лавочці.Наступного дня сидимо з друзями в одній з франкфуртських Веж-залишків старих кордонів міста- Ешенхаймер Тор. Прямо в ній -паб. Навколо клопочуть первдягнені до Геловіну німецькі фроляйн.
Відтак зустрічаю під дощем свого іспаномовного друга, з яким ми- рамантікі з бальшой дарогі, п"єм в наглу за столиками вуличного фестивалю. В доповнення до мого латинського фройнда вуличні музики грають реггатон, а я вчу парубка пити нормальний український масандрівський портвейн, привезений Машкою.
Інші вечори проходять в Саксенхаузені, відомому своїми пабами....
...Чи то в місці під назвою ''Beyond" з більш гламурною публікою, де перехоплюємо порцію "Б-52" і краєм ока дивимось на черговий бій Клічко-брудерів......Чи то в лаундж-барі "22" на 22-ому поверсі хмарочоса з живою музикою, прекрасним видом на нічне місто і цінами, що відповідають висоті 22-го поверху і його стасусу одного з кращих ста барів Європи....

Той був правий. Темп міста- в нас самих. Великі міста іноді мають приховану і складну природу, яку вправні користувачі відкривають без штопору.

...Всім вийти із сутінок!...

...Місто мерехтить ранковою тривожністю, урбан ковтають переможні сонячні промені.
Всі прокидаються без півнів,
а ми лише йдемо спати.

Я і Він. Крок №6. Долаємо кілометри, або Ровер-Привид

Блог-це як зізнання самому собі. Пусті балачки на самоті, в які інші підглядають як в замочну скважину (або як її українською...Отакої-потихеньку випливає рідна з голови). Видно, не було мені в чому собі зізнаватися останнім часом. Або було соромно писати, як життя іноді вислизає з-під контролю і попри все чарівне навколо перетворюється на потворного слимака на ймення Рутина. Правда, імя страшне. Тому поговоримо про щось приємніше, а саме- що сталось за цей майже місяць, який я перебувала в поза-блоговому просторі.

Треба зазначити, майже весь цей час я провела, розвиваючи стосунки з єдиним, з ким вони на даний момент складаються легко, для обох приємно, а головне- швидко. Себто з моїм велосипедом Вімом (старе німецьке ім'я, що означає "шолом". Спочатку вєлік довго обзивала чомусь Гошей, але він не відзивався).

Вім-срібний агрегат досить великого, як для такої кралі як я, розміру. З гладкою товстою рамою і резиновими скрипучими рукоятками. Із сімома швидкостями, високою (гордою) посадкою, яка випростовує моє тіло в більш-меньш привабливу позу захватчіка вражескіх тєріторій. А ще Вім відносно старий, але в цих стосунках вік- тільки плюс. Ви вже мабуть відчули мої потяги до вінтажу.

Вім дістався мені від друзів і перебуває в моєму тимчасовому вибагливому користуванні. З розумінням неприналежності один до одного наше кохання тільки кріпшає.

Ми обидва обожнюємо осінь і останнім часом тишу, яку хрумтіння рукояток-таки іноді ворушить.

Ровер- це Свобода. Свобода як вільний рух крізь простір (=контроль свого місцезнаходження) і рух в просторі (=фізичні зусилля). Не випадково бачила вже декілька сувенірних футболок з таким значком (надпис: "свобода").

Німці, як народ владолюбний, тяжіють до повного контролю над часом і простором. До того ж, вони, як відомо, дуже екологічно свідомі. Зброєю для для вбивства двох зайців в цьому випадку виступає те, що вже не варто придумувати. Велосипед. Вєлік. Ровер. Байк.

Коли ми з Вімом провели вже декілька тижнів разом і пересування на метро стало необхідністю тільки для поїздок в нетверезому стані, в мене виникла ідея провести цілий день з Ним. З самого ранку і до вечора. Для людини з країни, де на вєліках наразі наярюють хіба що листоноші в селах, ця ідея мені здавалась більш привабливою, ніж, наприклад, відвідування якогось чергового нудного пабу чи виставки.

Почалось все з ботанічного саду.

Зелений Пост.Крок №7. ПAРКуємось

Франкфурт-дуже зелене місто. На тлі хмарочосів в повітрі літають безстрашні і нахабні білки. В Центральному Парку бігають зграї зайців, яких теж сором’язливими не назвеш. Вміють тут берегти природу, що там казати. Мені іноді все це нагадує фільм «Я,робот», коли машини вийшли з-під контролю людей. Здається, тут через надмірне піклування містом скоро керуватимуть білки-мутанти з величезними горіхами замість булави (а для мене, людини з індустріального Сходу України, присутність такої кількості екологічно-виваженого не краще, ніж повстання роботів).

Насправді жартую. Це приємно. Навіть на карті чверть Франкфурту покривають парки. Мій улюблений- ботанічний сад в центрі, де ми з ровером проводили жовтневі ранки.

Мій День з Вімом так і починаю:

1. Ботанічний сад

Пару кол навертаю, ледь встигаючи не переїхати звіряток невідомого походження, і групу дітей, що косять під тварин. Поважно ржу з народу, що займається джоггінгом. Мене на такі подвиги ніколи не вистачає, але вони виглядають відверто прикольно.

2. Пальменгартен- другий пункт маршруту, він геть поряд.

Тут я затримуюсь на декілька годин. П’ю каву і насолоджуюсь колекцією троянд при всій моїй байдужості до них.

Такий от tip- якщо бажаєте пригоду для вашого нюху- відправляйтесь неодмінно в Пальменгартен. Місце дуже доглянуте і тихе. Крім безпосередньо полян він здебільшого відомий своїми теплицями, в яких представлені рослини і відтворені кліматичні умови зі всього світу.

Тут вже я походила трохи- цікаво мені було – де я виживу і не буду задихатися. Біль-менш припали до смаку горні рейнфорести- і прохолодно, і зелено, і ,наче не так багато всілякої отруйної гадості повзає…Всілякі пустелі геть неприємні.

В Пальменгртен можна відправлятися спокійно, якщо бажаєте забути, де ви знаходитесь…і почати знову любити міста!Без архітектури і міскої метушні я відчула себе наче на іншій планеті- так і здавалось, що з-за куша якщо не зміюка вкусить, так якийсь Аватар на коняці вискочить.

3. Третій пункт- стара частина Франкфурту під назвою Саксен-Хаузен. Там можна відвідати самй дешевий і смачний Дьонер в місті (що і роблю в якості ланча), там знаходяться самі затишні франкфуртські паби в залишках справжньої автентичної німецької архітектури, і, насамкінець, саме з Заксену відкривається розкішний вид на Майн і Скайлайн. Давно мріяла про цей краєвид. З велосипедом це стало геть просто.

(Вечором повернулась в Саксенхаузен, щоб подивитись на Скайлан вночі, але вже на роліках. Вздовж набережної тягнуться накатані дорожки для велосипедистів, то я насолоджуюсь ненапряжною поїздкою берегами Майна).

4. Четвертим пунктом цього дня обираю…звичайні франкфуртські вулочки. Що може бути здоровішим і цікавішим, за невідомі маршрути? Тисну на педалі, фіксую симпатичні будиночки, особливо вкриті зеленню. Я впевнена, що життя в одному з таких дуже надихає.

Зелений день може провести по-різному. Зокрема, є купа інших красивих парків (Китайський Сад)і зоопарків (окрім міського є приватні в лісі), потім завжди можна піти в вегетаріанську кафешку, здати накоплені пластикові пляшки ще й з грошовою нагородою за них…Існують також стори екологічно-дружнього одягу. Листопадівський номер мого улюбленого сіті-гайду «PRINZ» було присвячено саме життю в зеленому стилі. Дивує, скільки подій організується з цього приводу…Минулі вихідні можна було безкоштовно кататися на вело-таксі на честь уславлення вєліку як взірця здорового способу життя…Про те, що тут спеціальні вело-дорожки і світлофори для велосипедистів всі знають, але бачити банківських робітників у костюмах на роверах- це, погодьтесь, трохи не по-нашому. Нє салідна!

До речі, я ще не бачила ні одного гопа. Навіть якось сумно без цих пережитків 90-х. В мене підозра, що вони тут були, але були зжерті білками в парку, поки ділили сємєчки…

Одним словом, сподівюсь, вам стало трошки зелено сьогодні. Хоча б на мить.

Попереду ще літаки, міські міфи, знову книжки і знову ж трохи екології.

А якби в мене був вибір- отак би виглядав мій Вєлік.
По-суті, в житті нічого не міняється!