Wir sind die Nacht.Нічна варта. Крок № 8. Відкриваємо темні кути

За окнами солнце, за окнами свет - это день
Ну а я всегда любил ночь
И это моё дело любить ночь
И это моё право уйти в тень

Я люблю ночь за то, что в ней меньше машин
Я люблю дым и пепел своих папирос
Я люблю кухни за то, что они хранят тайны
Я люблю свой дом, но вряд ли это всерьёз

Это ночь, её электрический свет бьёт мне в глаза
Это ночь, её электрический дождь льёт мне в окно
Это ночь, её электрический голос манит меня к себе
Я не знаю, как мне прожить следующий день

Я один, но это не значит, что я одинок
Мой магнитофон хрипит о радостях дня
Я знаю, что завтра меня ждёт несколько встреч
И кофе в известном кафе согреет меня

В.Цой

Чи це правда, що темрява породжує привидів?
У сутінках франкфуртських вулиць нам це здається цілком ймовірним. Місто вкрила типова вечірня тиша, яку іноді гвалтує шелестіння моторів "порше", або якісь самотньо-приречені злети літаків, імітовані трамвайчиками штрассенбану.

"Це все через цей грьобаний закон про закриття магазинів о восьмій",- звертаюсь я до того, хто крокує поряд. Мій супутник знизує плечима і, втягуючи холодне осіннє повітря, дивиться вгору. Там- помаранчево-рожеве від смогу і зірково-незаймане небо, яке по-батьківскі владно вінчає головний міський привид- телевізійна вежа.

Струнка й висока (остаточно підтверджуючи чоловічу стать Франкфурту), Вежа спостерігає за містом неоновим Всебачущим Оком, від якого не сховатися навіть вправнішим з хоббітів. У майбутньому Вежа неодмінно буде самим яскравим Символом в моїх снах про Франкфурт. Оманливо дарує вона почуття безпечності й спокою, хоча в чому полягає омана? Від Вежі, здається, небезпеки не передбачається, скоріше навпаки- на тлі міських вогнів вона виступає Вежою зі Слонової Кості- недосяжною святиньою, оплотом Митців доби Романтизму.

Ми-нічні романтики у пошуках своєї Блакитної Квітки. Для мене це- маленький блокнотик, що неодмінно тримаю як хрестик при собі. Вірніше те, що там має колись з"явитися. Той, хто сьогодні прямує зі мною, стверджує, що для нього Квітка- це місячне сяйво. "Таке не купиш за бабки,- киває він в бік прихованого під шаром смогу місяця,- але воно вічне і холодне. Колись я буду в місті, де місячне сяйво можна буде торкати долонями". Для кожного Квітка, звичайно, своя, але сумнівів немає, що шукати треба її зараз. Себто вночі. І ще мені чомусь здається, що нас обох очікує некоротка дорога на шляху до Квітки. Міста, міста, міста.
Франкфурт вночі дарує нам спокій і рівновагу. Гуляти всю ніч дуже просто, бо місто інвестує в тебе сили своєю зеленістю.
Ми оминамємо Стару Оперу в загрожуючих червоних вогнях і прямуємо до набережної через Дом. Мій супутник щось курить щось з вишневим ароматом, яким я потайки насолоджуюсь.
Ви маєте бути говими до цього уповільненого темпу Ночі. Я зараз не про клуби, бо це окрема історія. Але в іншому, в цьому місті Ніч- це Ватра у каміні. Саме так, нею можна добряче прогрітися, забути про проблеми, випити чогось гарячого і побазікати з друзями. Затишок і спокій. Навіть всі хмарочоси якісь мовчазні. Більшість людей вирубаєтсься вже в таксі по дорозі додому через завтрашній напружений робочий день.
Ми ж сидимо на березі Майну в сонливо-замріяному стані.
"Ти була права на рахунок повального закриття всього о восьмій,- нагадує про себе мій супутник, протягуючи мені горнятко з глінтвейном,- це жесть"
-Тут і цілодобових кафешок не знайдеш, -кажу я після деякої паузи,- Декілька нічних кіосків на все місто, клуби...Два супермаркети до 12 ночі... цього недостатьо! Я хочу нічних ринків, руху, навіть, якщо вже відверто- небезбеки! Добре, що хоч вогні не вирубають вночі. Все та-а-ак повільно.

-Перестань, ти не прискорювала темп.
- Про що це ти?
-Хай-но до тебе приїде Хтось Близький...- каже він, втупивши погляд в коливання крихітних хвиль Майну,- ти маєш розвіяти цю статику. Ти ж маєш розуміти, що вся динаміка в нас- носіях урбану.
- Але...- хочу щось заперечити Тому, замість того тримаю в роті присипаючий глінтвейн і мовчу. Відтак неочікувано випростовуюсь, і біжу до Хауптвахе (підбори луною стучать по бруківці, іноді зрадливо застряють в ній), різко зупиняюсь і дивлюсь на Майн, туди, де ми пару секунд до того сиділи і не бачу нікого. Все, як я і думала...

"В нас часу- тупо двадцять хвилин, ворушись!, -кричу до Машки, яка сьогодні зранку з Праги приїхала у Франкфурт до мене, - о сьомій в них закриття!"
Крізь парк біжимо до Майн Тауеру крізь купи хрумкого листя,оточені нетипово теплим повітрям листопаду. Спочатку пробиваємося не в той хмарочос, по вказівкам охоронця біжим через дорогу до того, що шукали. Нагору нас зі швидкістю світла несе срібний надійний ліфт. Закладені вуха.
Влітаємо на майданчик (касир на суржику німецької з російською пояснюв, що в нас до закриття 15 хвилин)...і завмираємо.

Перед нами Франкфурт вночі. Франкфурт справжній. Як на долоні, з кольоровим вивісками і підсвіченими вулицями, з веселими ліхтарями і загадковим, ледь проглядним Майном. Крізь фіранку з власних волос, які розбурхує у всі сторони вітер, бачимо красу як у скріншотах. Намагаємось фоткати і сміємось, що секрет несамовитого начосу Леді Гаги розкрит- всього три хвилини на цій площадці і ми перетворюємося на трохи шизанутих двійників ексцентричної поп-діви.

Чула, тут часто проводять весілля. Цікаво, ддя того наречена вдягає скафандр?!... Я милуюся своїм улюбленим, жовто-чорним хмарочосом "Комерцбанку" і посилаю повітряний поцілунок Вежі. Вона рожево підмигує.
Далі квапимося щось попоїсти, натикаємося га паб у провулку, в якому чую знайому з дитинства милу попсову мелодію. Нас вабить весела вітрина з зображенням не одного десятка оголених чоловічих торсів. Доходить, що це гей-паб)).
Ніч закінчується дьонером (така -собі споживна турецька шаурма),який в місті можна перехопити у до третьої ночі . В одному з таких закладів, зокрема, колись рятувались від холодної ночі з накуреною подругою в Амстердамі).

В одному з провулків бачимо якогось стрьомного служника церкви зі срібною бородою в чорній мантії, який швидко оминає нас в темряві. На мій голосний коментар "Дамблдор!" гасне один з ліхтарів.
Саме веселе нічне місце- це, безперечно, вокзал. Старовинна споруда з п"ятьма скляними арками, на вході якої жевріє якась зелена кам"яна химера. Я проводжаю подругу додому, саджу її в двоповерховий жовтий бус, який відвозить її від мене у східному напрямку. Перед тим ми гатимо недороге міні-шампанське (казала вже про практичність цих людей!) з халявними "Рафаелло". Як завжди, вишукано-панково, себто на лавочці.Наступного дня сидимо з друзями в одній з франкфуртських Веж-залишків старих кордонів міста- Ешенхаймер Тор. Прямо в ній -паб. Навколо клопочуть первдягнені до Геловіну німецькі фроляйн.
Відтак зустрічаю під дощем свого іспаномовного друга, з яким ми- рамантікі з бальшой дарогі, п"єм в наглу за столиками вуличного фестивалю. В доповнення до мого латинського фройнда вуличні музики грають реггатон, а я вчу парубка пити нормальний український масандрівський портвейн, привезений Машкою.
Інші вечори проходять в Саксенхаузені, відомому своїми пабами....
...Чи то в місці під назвою ''Beyond" з більш гламурною публікою, де перехоплюємо порцію "Б-52" і краєм ока дивимось на черговий бій Клічко-брудерів......Чи то в лаундж-барі "22" на 22-ому поверсі хмарочоса з живою музикою, прекрасним видом на нічне місто і цінами, що відповідають висоті 22-го поверху і його стасусу одного з кращих ста барів Європи....

Той був правий. Темп міста- в нас самих. Великі міста іноді мають приховану і складну природу, яку вправні користувачі відкривають без штопору.

...Всім вийти із сутінок!...

...Місто мерехтить ранковою тривожністю, урбан ковтають переможні сонячні промені.
Всі прокидаються без півнів,
а ми лише йдемо спати.

Я і Він. Крок №6. Долаємо кілометри, або Ровер-Привид

Блог-це як зізнання самому собі. Пусті балачки на самоті, в які інші підглядають як в замочну скважину (або як її українською...Отакої-потихеньку випливає рідна з голови). Видно, не було мені в чому собі зізнаватися останнім часом. Або було соромно писати, як життя іноді вислизає з-під контролю і попри все чарівне навколо перетворюється на потворного слимака на ймення Рутина. Правда, імя страшне. Тому поговоримо про щось приємніше, а саме- що сталось за цей майже місяць, який я перебувала в поза-блоговому просторі.

Треба зазначити, майже весь цей час я провела, розвиваючи стосунки з єдиним, з ким вони на даний момент складаються легко, для обох приємно, а головне- швидко. Себто з моїм велосипедом Вімом (старе німецьке ім'я, що означає "шолом". Спочатку вєлік довго обзивала чомусь Гошей, але він не відзивався).

Вім-срібний агрегат досить великого, як для такої кралі як я, розміру. З гладкою товстою рамою і резиновими скрипучими рукоятками. Із сімома швидкостями, високою (гордою) посадкою, яка випростовує моє тіло в більш-меньш привабливу позу захватчіка вражескіх тєріторій. А ще Вім відносно старий, але в цих стосунках вік- тільки плюс. Ви вже мабуть відчули мої потяги до вінтажу.

Вім дістався мені від друзів і перебуває в моєму тимчасовому вибагливому користуванні. З розумінням неприналежності один до одного наше кохання тільки кріпшає.

Ми обидва обожнюємо осінь і останнім часом тишу, яку хрумтіння рукояток-таки іноді ворушить.

Ровер- це Свобода. Свобода як вільний рух крізь простір (=контроль свого місцезнаходження) і рух в просторі (=фізичні зусилля). Не випадково бачила вже декілька сувенірних футболок з таким значком (надпис: "свобода").

Німці, як народ владолюбний, тяжіють до повного контролю над часом і простором. До того ж, вони, як відомо, дуже екологічно свідомі. Зброєю для для вбивства двох зайців в цьому випадку виступає те, що вже не варто придумувати. Велосипед. Вєлік. Ровер. Байк.

Коли ми з Вімом провели вже декілька тижнів разом і пересування на метро стало необхідністю тільки для поїздок в нетверезому стані, в мене виникла ідея провести цілий день з Ним. З самого ранку і до вечора. Для людини з країни, де на вєліках наразі наярюють хіба що листоноші в селах, ця ідея мені здавалась більш привабливою, ніж, наприклад, відвідування якогось чергового нудного пабу чи виставки.

Почалось все з ботанічного саду.

Зелений Пост.Крок №7. ПAРКуємось

Франкфурт-дуже зелене місто. На тлі хмарочосів в повітрі літають безстрашні і нахабні білки. В Центральному Парку бігають зграї зайців, яких теж сором’язливими не назвеш. Вміють тут берегти природу, що там казати. Мені іноді все це нагадує фільм «Я,робот», коли машини вийшли з-під контролю людей. Здається, тут через надмірне піклування містом скоро керуватимуть білки-мутанти з величезними горіхами замість булави (а для мене, людини з індустріального Сходу України, присутність такої кількості екологічно-виваженого не краще, ніж повстання роботів).

Насправді жартую. Це приємно. Навіть на карті чверть Франкфурту покривають парки. Мій улюблений- ботанічний сад в центрі, де ми з ровером проводили жовтневі ранки.

Мій День з Вімом так і починаю:

1. Ботанічний сад

Пару кол навертаю, ледь встигаючи не переїхати звіряток невідомого походження, і групу дітей, що косять під тварин. Поважно ржу з народу, що займається джоггінгом. Мене на такі подвиги ніколи не вистачає, але вони виглядають відверто прикольно.

2. Пальменгартен- другий пункт маршруту, він геть поряд.

Тут я затримуюсь на декілька годин. П’ю каву і насолоджуюсь колекцією троянд при всій моїй байдужості до них.

Такий от tip- якщо бажаєте пригоду для вашого нюху- відправляйтесь неодмінно в Пальменгартен. Місце дуже доглянуте і тихе. Крім безпосередньо полян він здебільшого відомий своїми теплицями, в яких представлені рослини і відтворені кліматичні умови зі всього світу.

Тут вже я походила трохи- цікаво мені було – де я виживу і не буду задихатися. Біль-менш припали до смаку горні рейнфорести- і прохолодно, і зелено, і ,наче не так багато всілякої отруйної гадості повзає…Всілякі пустелі геть неприємні.

В Пальменгртен можна відправлятися спокійно, якщо бажаєте забути, де ви знаходитесь…і почати знову любити міста!Без архітектури і міскої метушні я відчула себе наче на іншій планеті- так і здавалось, що з-за куша якщо не зміюка вкусить, так якийсь Аватар на коняці вискочить.

3. Третій пункт- стара частина Франкфурту під назвою Саксен-Хаузен. Там можна відвідати самй дешевий і смачний Дьонер в місті (що і роблю в якості ланча), там знаходяться самі затишні франкфуртські паби в залишках справжньої автентичної німецької архітектури, і, насамкінець, саме з Заксену відкривається розкішний вид на Майн і Скайлайн. Давно мріяла про цей краєвид. З велосипедом це стало геть просто.

(Вечором повернулась в Саксенхаузен, щоб подивитись на Скайлан вночі, але вже на роліках. Вздовж набережної тягнуться накатані дорожки для велосипедистів, то я насолоджуюсь ненапряжною поїздкою берегами Майна).

4. Четвертим пунктом цього дня обираю…звичайні франкфуртські вулочки. Що може бути здоровішим і цікавішим, за невідомі маршрути? Тисну на педалі, фіксую симпатичні будиночки, особливо вкриті зеленню. Я впевнена, що життя в одному з таких дуже надихає.

Зелений день може провести по-різному. Зокрема, є купа інших красивих парків (Китайський Сад)і зоопарків (окрім міського є приватні в лісі), потім завжди можна піти в вегетаріанську кафешку, здати накоплені пластикові пляшки ще й з грошовою нагородою за них…Існують також стори екологічно-дружнього одягу. Листопадівський номер мого улюбленого сіті-гайду «PRINZ» було присвячено саме життю в зеленому стилі. Дивує, скільки подій організується з цього приводу…Минулі вихідні можна було безкоштовно кататися на вело-таксі на честь уславлення вєліку як взірця здорового способу життя…Про те, що тут спеціальні вело-дорожки і світлофори для велосипедистів всі знають, але бачити банківських робітників у костюмах на роверах- це, погодьтесь, трохи не по-нашому. Нє салідна!

До речі, я ще не бачила ні одного гопа. Навіть якось сумно без цих пережитків 90-х. В мене підозра, що вони тут були, але були зжерті білками в парку, поки ділили сємєчки…

Одним словом, сподівюсь, вам стало трошки зелено сьогодні. Хоча б на мить.

Попереду ще літаки, міські міфи, знову книжки і знову ж трохи екології.

А якби в мене був вибір- отак би виглядав мій Вєлік.
По-суті, в житті нічого не міняється!

Життя як нескінченна книжка. Крок № 5. Читаємо, Частина 1

Останнім, що я прочитала, був "Культ" Дереша. Стидно вдвічи, бо, по-перше, давно пора було, по-друге- це одна книжка за місяць. Мене заковтнула безмежна і невблаганна Мережа. Тобто, абстрагуватися від текстів людина не взмозі, але, на жаль, вся та взаємодія з текстами, що ми маємо- суто пасивна.

Звикли ми до духовного фаст-фуду: все красиво, швидко і споживно. Головне -паритись не треба. Готові фільми годують одночасно декілька органів чуття, Нет в свою чергу зволожує ендорфінами нашу запопадливу до інформації свідомість. Звичайно, здобувши Інтернет людина отримала швидкість Супермена, але при всьому цьому загубила одну малу деталь своєї Системи- Уяву. І ніфіга не врятує вир малюнків і подій в Неті- це так само, як випити "коли"- і затишно, і солодко (і дешево,йо-майо), але для машини твого тіла все одно не буде таким природнім і надійним бензином, як хороше вино. Так само і статусами друзів у френдланцюгу на фейсбуці довго ситим не будеш. Того треба читати.

Ні. Читати.

Згідно з класиками, Життя-це Текст, або нескінченна Бібліотека. Так казав Борхес. В Дереша, до речі, головну героїню "Культа" звали також Дарця Борхес. Оскільки Вавилонська Бібліотека в романі відіграє значну роль (центральний персонаж проводить там немало часу у сновидіннях),а у Борхеса є власне таке оповідання "Вавилонська Бібліотека", то посилання на аргентинського авангардиста очевидне.

Який з"вязок між Борхесом і Франкфуртом? Самий що не є прямий- творчість письменника була відправним моментом цьогорічної Бухмессе- найбільшого в світі книжкового ярмарку, що проводиться саме у Франкфурті-на-Майні (з 6 по 10 жовтня 2010). Вшанованим гостем Мессе була Аргентина. Як тема протистоянь і руху ніколи не втрачає актуаьності, так і Аргентина як колиска всього вищезазначеного буде одвічно цікавити шукаючих.

Тиждень, коли почався Книжковий Ярмарок, я для себе визначила як "Літературний". Метою такого тижня планувалося нарешті записатися в міську бібліотеку, відвідати книгарні, фломаркти (блошині ринки), лекції, присвячені Ярмарку, і , насамкінець, саму Бухмессе. В цьому пості- перша,скромна частина моїх книжкових пригод.

Почнемо з бібліотеки. Місце, яке з покон віків викликало в мене дві реакції одночасно- захоплення і неподоланну сонливість. Долучаючись, мабуть, до світового Розуму (бо Бібліотека- то не що інше, як Храм Знань), мій мозок починає працювати наче агрегат. Я не можу сконцентруватися на одній книжці--відтак перенасичення--відтак сон. Не думайте, що то ефект тільки наших старих добрих радянських бібліотек, де абстраговані від мирського поспіху бібліотекарші стопудово розприскували снодійне над наївними головами відвідуючих. Тут все навіть гірше. В сенсі- жахливо спати хочеться. А в іншому, звичайно, зручно і організованно. Три поверхи задоволення (включаючи протияддя - маленьку кафешку, де подають рятівну каву): романи, спеціалізована література, іноземна література, зручні читальні зали- і все це Ельдорадо безкоштовно. Якщо Ви, звичайно, не провтикаєте десь книжку. Як-то кажуть, німці-вони-то добрі, але правосуддя з вас дві шкіри здире за неуважність. Тобто, діячам типу мене треба частіше навідуватись в кафе за еспрессо.

Бібліотека- для фланера- місце майже культове. Через те, в першу чергу, що книжки в Німеччині- задоволення не для таких безнадійних гуляк. Тобто- дорогі. Якщо кишеньковий романчик місцевої Донцової коштує порядка 10 євро, що казати про щось варте уваги(((. Того, окрім бібліотеки, пропоную наступні виходи:
1. Розпродажи. Перед закриттям магазину, або перед якимось ще визначним днем, приходить до всіх шопоголиків Міссія у вигляді достатньо непоганих знижок. Бібліофілів це теж стосується. На такому заході книжку можна вичепити за майже півціни.

2. Фломаркти. Душевні місця, де, можна обзавестися чимсоь непотрібним на кшталт старої мапи чи довоєнного сервізу. Книжки в асортименті за 1-2 євро. Особливо дешеві класики і соціалістична братія з Марксом і Енгельсом на чолі.

3.Економ-пропозиція для невміючих-економити-на-іжі-і-розвагах: книгарня.
Книгарні- це щось надзвичайно приємне. Більше за все мені подобається, що читачу, який геть рогзубився в розмаїтті книжок, пропонуються книжки-бестселлери і поради особисто від магазину чи відомих критиків авторитетних видань. Тобто, є на кого покластися. І так в будь-якому жанрі.
Плюс сервіс: обираєш собі книжечку, сідаєш на м"якеньку софу і читаєш. Хоч цілий день. Хоч всю книгу. Знову ж-таки, кава додається. Так і освіту отримати недовго).Про книгарню докладніше в наступному пості.

До Бухмессе все місто охопила книжкова манія. Місто стало Текстом, і в прямому значенні теж- уривки з деяких книжок проектували безпосередньо на поверхню будинків.

Здається, читають всі. В транспорті народ почитує газети рідною мовою (була наразі оточена одночасно іспанськими, польськими і російськими хедлайнами). На вулицях багато людей з книжками. Книжкові магазини завжди переповнені. Отак, і це у вік технологій. Сьогодні в книграні бачила симпатичного арійця (мабуть якогось місцевого хіпстера : стрижка інгліш-бой, ай-под, шорти і старючі капці) поряд із турком-емо (нечувано!!!), які тримали в руках Умберто Еко! Так що в німців...ну і у тих, хто ними став, ще є всі шанси врятуватися від деградації.

Цей скляний будинок і є франкфуртський виставковий центр-але це тільки вершина айсбергу...

По-суті, це величезна територія з купою корпусів , між якими циркулюють ескалатори і шафл-буси. Там і проходив книжковий ярмарок. Якщо ви закохані в книжки, на ярмарку можна було зійти з розуму- тисячі поличок з різноманітними екземплярами, десятки виставкових залів, книжки зі всього світу, зйомки телепаредач наживо прямо перед твоїми очима, відомі письменники...Що вже й казати, від такого діапазону послуг можна було втратити голову. Або, принаймні, розім"яти))).

Мене як завжди тягне у відділ коміксів.

Я ніколи їх не читала, але маю, тим не менш, неабиякий інтерес до мальованих нісенітниць. По-перше, люблю малювати подібне сама. Можу довго розглядати кольорові обкладинки-мені японські аніме ввижаються якоюсь найвищою магією (незважаючи на всю їх фріковість). Надихає. Може, то так на мене повпливав ворголівський поп-арт, а може то якісь відхилення, але то вже для іншого блогу тема. До того ж, у відділі коміксів завжди щось та трапляється. Цього разу тут проходили костюмовані демонстрації- підлітки, перевдягнені у відомих героїв коміксів бігали як навіжені по всій теріторії ярмарку. Я намагалась їх сфоткати, але мені попадались якісь недолугі ДесНоути і перекормлені СейлорМуни. Того ці майже еротичні фото притримаю при собі.

Майже знайшла свій прообраз в коміксах:

Особливе місце відводиться на ярмарку дитячій літературі.

При цьому, до дитячих книжок зазвичай додається ще купа всіляких аксесуарів- іграшки, картки і інший мотлох. Але для дітей прекрасна стимуляція до читання. Ще мені стало відверто шкода, що в нас фактично одна "Абабагаламага" для діток. Тут- така конкуренція, що не знаєш, до якої обкладинки притулитися. Одних ужастіків і книжок про відьом з бонусами у вигляді чарівної палички - тисячі. Я навіть позаздрила німецьким дітям. Я як мала була, то мала буквально декілька страшних книжок, в решті -вчили моралі або привозносили пухнастих рожевих принцес. До появи Гарі Поттера моя жага до магії і потойбічного була відверто невтамованою.

Сьогодні перше місце серед дитячих книжок, за моїм власним смаком, віддаю "Пригодам Барона Мюнхгаузена". Кльовий мужик ( до речі, мєсний), нам в нього є чому повчитися (рос. видання).

Але зізнаюсь відверто-першим,що я зробила на виставці -був марафон до міжнародного відділу, там, де мали розвиватися завітні жовто-сині прапори...Потайки сподівалась, що зустріну Жадана, або Чеха, або голову "Фоліо"- Олександра Красовицького, чи вже на крайняк якогось відомого українського журналіста....Ну, чи посиджу в куточку з хорошою книгою з серії "Граффіті"...Нічогісінько. Я, звичайно, була у другий день виставки,під вечір, але це не виправдання, пані та панове. Окрім обривків газети "Промінь" і пошматованого альманаху "Сільскі Хроніки" нічого не знайшла. Соромно і сумно.

А от в російському відділі традиційно були книжки про Велику Відчизняну. Щоб знали місце))).
Німеччина відома не тільки своїми подарунковими TASCHEN. Багато видань назову вишуканими, як-от Kein&Aber:
Замикати коло буду на виновниці події - Аргентині. Підбірка фото з Залу Аргентини.





У "Вавілонській бібліотеці" Борхес- найвидатніший письменник Аргентитни, представляв світ як єдину безграничну бібліотеку, в якій книжкам не має числа, однак їх внутрішній склад цілком циклічний і існує за чіткою формулою. Більшість книжок за цією формулою мають безглуздий набір знаків замість зв"язного тексту, але, тим не менш, є там і Псалми, і всі втрачені Тайни Всесвіту, і взагалі все колись написане чи заплановане. Тобто, за теорією ймовірності, на тлі повної нісенитниці- ні, ну а проскоче щось геніальне.

На те сподіваємось і ми. І на геніальність свою, і на ймовірність існування геніального, чи як мінімум, якісного, поряд з нами.

В параметрах якості Франкфурт відповідає всім уявним стандартам і навіть більше. Тут просто хочеться читати.

Я обертаюсь навколо і всім своїм миттєво-безкінечним існванням відчуваю, що Життя-Текст. Або сотні тисяч текстів, що вирують навколо нас у складному хитросплетінні. Класик був правий, у вимірі текстів життя легше розуміти, бо до кожного тексту є ключі. Отже, я іду за ключами в бібліотеку, а ви як хочете.