Я і Він. Крок №6. Долаємо кілометри, або Ровер-Привид

Блог-це як зізнання самому собі. Пусті балачки на самоті, в які інші підглядають як в замочну скважину (або як її українською...Отакої-потихеньку випливає рідна з голови). Видно, не було мені в чому собі зізнаватися останнім часом. Або було соромно писати, як життя іноді вислизає з-під контролю і попри все чарівне навколо перетворюється на потворного слимака на ймення Рутина. Правда, імя страшне. Тому поговоримо про щось приємніше, а саме- що сталось за цей майже місяць, який я перебувала в поза-блоговому просторі.

Треба зазначити, майже весь цей час я провела, розвиваючи стосунки з єдиним, з ким вони на даний момент складаються легко, для обох приємно, а головне- швидко. Себто з моїм велосипедом Вімом (старе німецьке ім'я, що означає "шолом". Спочатку вєлік довго обзивала чомусь Гошей, але він не відзивався).

Вім-срібний агрегат досить великого, як для такої кралі як я, розміру. З гладкою товстою рамою і резиновими скрипучими рукоятками. Із сімома швидкостями, високою (гордою) посадкою, яка випростовує моє тіло в більш-меньш привабливу позу захватчіка вражескіх тєріторій. А ще Вім відносно старий, але в цих стосунках вік- тільки плюс. Ви вже мабуть відчули мої потяги до вінтажу.

Вім дістався мені від друзів і перебуває в моєму тимчасовому вибагливому користуванні. З розумінням неприналежності один до одного наше кохання тільки кріпшає.

Ми обидва обожнюємо осінь і останнім часом тишу, яку хрумтіння рукояток-таки іноді ворушить.

Ровер- це Свобода. Свобода як вільний рух крізь простір (=контроль свого місцезнаходження) і рух в просторі (=фізичні зусилля). Не випадково бачила вже декілька сувенірних футболок з таким значком (надпис: "свобода").

Німці, як народ владолюбний, тяжіють до повного контролю над часом і простором. До того ж, вони, як відомо, дуже екологічно свідомі. Зброєю для для вбивства двох зайців в цьому випадку виступає те, що вже не варто придумувати. Велосипед. Вєлік. Ровер. Байк.

Коли ми з Вімом провели вже декілька тижнів разом і пересування на метро стало необхідністю тільки для поїздок в нетверезому стані, в мене виникла ідея провести цілий день з Ним. З самого ранку і до вечора. Для людини з країни, де на вєліках наразі наярюють хіба що листоноші в селах, ця ідея мені здавалась більш привабливою, ніж, наприклад, відвідування якогось чергового нудного пабу чи виставки.

Почалось все з ботанічного саду.

Зелений Пост.Крок №7. ПAРКуємось

Франкфурт-дуже зелене місто. На тлі хмарочосів в повітрі літають безстрашні і нахабні білки. В Центральному Парку бігають зграї зайців, яких теж сором’язливими не назвеш. Вміють тут берегти природу, що там казати. Мені іноді все це нагадує фільм «Я,робот», коли машини вийшли з-під контролю людей. Здається, тут через надмірне піклування містом скоро керуватимуть білки-мутанти з величезними горіхами замість булави (а для мене, людини з індустріального Сходу України, присутність такої кількості екологічно-виваженого не краще, ніж повстання роботів).

Насправді жартую. Це приємно. Навіть на карті чверть Франкфурту покривають парки. Мій улюблений- ботанічний сад в центрі, де ми з ровером проводили жовтневі ранки.

Мій День з Вімом так і починаю:

1. Ботанічний сад

Пару кол навертаю, ледь встигаючи не переїхати звіряток невідомого походження, і групу дітей, що косять під тварин. Поважно ржу з народу, що займається джоггінгом. Мене на такі подвиги ніколи не вистачає, але вони виглядають відверто прикольно.

2. Пальменгартен- другий пункт маршруту, він геть поряд.

Тут я затримуюсь на декілька годин. П’ю каву і насолоджуюсь колекцією троянд при всій моїй байдужості до них.

Такий от tip- якщо бажаєте пригоду для вашого нюху- відправляйтесь неодмінно в Пальменгартен. Місце дуже доглянуте і тихе. Крім безпосередньо полян він здебільшого відомий своїми теплицями, в яких представлені рослини і відтворені кліматичні умови зі всього світу.

Тут вже я походила трохи- цікаво мені було – де я виживу і не буду задихатися. Біль-менш припали до смаку горні рейнфорести- і прохолодно, і зелено, і ,наче не так багато всілякої отруйної гадості повзає…Всілякі пустелі геть неприємні.

В Пальменгртен можна відправлятися спокійно, якщо бажаєте забути, де ви знаходитесь…і почати знову любити міста!Без архітектури і міскої метушні я відчула себе наче на іншій планеті- так і здавалось, що з-за куша якщо не зміюка вкусить, так якийсь Аватар на коняці вискочить.

3. Третій пункт- стара частина Франкфурту під назвою Саксен-Хаузен. Там можна відвідати самй дешевий і смачний Дьонер в місті (що і роблю в якості ланча), там знаходяться самі затишні франкфуртські паби в залишках справжньої автентичної німецької архітектури, і, насамкінець, саме з Заксену відкривається розкішний вид на Майн і Скайлайн. Давно мріяла про цей краєвид. З велосипедом це стало геть просто.

(Вечором повернулась в Саксенхаузен, щоб подивитись на Скайлан вночі, але вже на роліках. Вздовж набережної тягнуться накатані дорожки для велосипедистів, то я насолоджуюсь ненапряжною поїздкою берегами Майна).

4. Четвертим пунктом цього дня обираю…звичайні франкфуртські вулочки. Що може бути здоровішим і цікавішим, за невідомі маршрути? Тисну на педалі, фіксую симпатичні будиночки, особливо вкриті зеленню. Я впевнена, що життя в одному з таких дуже надихає.

Зелений день може провести по-різному. Зокрема, є купа інших красивих парків (Китайський Сад)і зоопарків (окрім міського є приватні в лісі), потім завжди можна піти в вегетаріанську кафешку, здати накоплені пластикові пляшки ще й з грошовою нагородою за них…Існують також стори екологічно-дружнього одягу. Листопадівський номер мого улюбленого сіті-гайду «PRINZ» було присвячено саме життю в зеленому стилі. Дивує, скільки подій організується з цього приводу…Минулі вихідні можна було безкоштовно кататися на вело-таксі на честь уславлення вєліку як взірця здорового способу життя…Про те, що тут спеціальні вело-дорожки і світлофори для велосипедистів всі знають, але бачити банківських робітників у костюмах на роверах- це, погодьтесь, трохи не по-нашому. Нє салідна!

До речі, я ще не бачила ні одного гопа. Навіть якось сумно без цих пережитків 90-х. В мене підозра, що вони тут були, але були зжерті білками в парку, поки ділили сємєчки…

Одним словом, сподівюсь, вам стало трошки зелено сьогодні. Хоча б на мить.

Попереду ще літаки, міські міфи, знову книжки і знову ж трохи екології.

А якби в мене був вибір- отак би виглядав мій Вєлік.
По-суті, в житті нічого не міняється!