Sunday, 19 September 2010

Мулті-культі.Крок №2.Копирсаємося в історії

Впродовж мого двотижневого перебування в економічній столиці Європи постійно чую від "мєсних", що Франкфурт-місто "мульті-культі", що такого накопичення різних мов і національностей ніде більше не знайдеш. Я намагюсь вслуховуватися в оточуючий звуковий простір, але зазвичай чую лише нічим не примітний франкфуртський говір. Де ж до болі приємні "шо!" і "га?", або, принаймні, якісь невимушені "сільвуплє", або стривожені "скузі"?
Чи то я мало наярювала кола по даунтауну, чи то вони десь ховаються, ці франкфуртські іноземці? Може, батрачать в офісах блискучих хмарочосів, стримуючи душевні пориви поїсти лягушачих лапок (або скибку сала) і зупинитися на сієсту?
Для перевірки фактів відпрвилася в історичний музей (джерело, здається, більш ніж надійне).
Така собі непримітна депресивна будівля, що геть вибивається з естетичного тла, створеного старовинними будинками на площі біля центральної Ратуші.
Щось на кшталт нашого старого краєвєдчєского музєю в Луганську. Та й те, що опинилося зсередини- не вразило. Ніякою тобі інтерактивності, притаманної німецьким музеям.
Ходи-собі, читай таблички...Бо-о-орінг!
Але все-таки на пару експонатів я звернула увагу:
Ловіть герб Франкфурта. Неприкрита німецька агресивність...Якщо в них такі, мяко кажучі, залякуючі, герби з хтонічними двоглавими птахами невідомого походження, озброєними крім пащурів на відразливих лапах і явно голодних пащ у відкритих клювах ще й щитом з кремезним мечем, то що вже казати про виховання, що несуть такі ідеали? Не те що в нас герби- всілякі там добрі тваринки типу байбаків, козачки, поля пшениці...От вам і символіка.
А казки!...Згадайте цих Гримів з їх недитячими сюжетами, монстрами і наскрізним канібалізмом! Я вже мовчу про сумнівні лінгвістичні закони, які Дж.Грімм повідкривав, тим самим перетворив лвину долю мого студентського життя на жахіття...(привіт інязу). Але то я, звичайно, жартую. Не все так погано і страшно. Цукрові будиночки були теж, помітьте, в них.Варто зазначити, що німці- люди сумлінні. Оцей експонат мене надзвичайно зацікавив- "десять заповідей". Шукала-шукала, знайшла тільки 4 знайомих...Чи то я просто заповіді погано знаю? Тому, хто всі 10 тут відшукають- від мене приз. За якість фото вибачаюсь відразу- фотік в мене ще в Черногорії стирили, поки я легковажно відкисала в Адріатичному. Не ведіться на чесність сербів, чорногорців й інших чехо-словаків з ними, бо будете як я -задовольнятися фотками з телефону)).

Моя жага до старого була частково вдоволена видом площі перед ратушею. Якби не музей-цілком красиве і затишне місце. Як виявилося, Франкфурт був в архітектрному плані одним з передових в Німеччині, його посилено прикрашали, щоб притягати туристичну увагу. Але, на жаль, всю красу під час війни рознесли. Тепер Рьомер-Майдан відтворили тільки за старими фото, отже це не насправді середньовічні будиночки.


На наступних фото видно, як Франкфурт постраждав під час 2-ої світової.
До...

Після...Над верхівками будиночків на Рьомер-Платц можно побачити оцей традиційно готичний, так званий Дом. Зазвичай в таких штуках знаходилось керівництво місцевої церкви, або сама по-собі церква, чи то Бішоп, який керував містом. Але у Франкфурті не було не Бішопа, ні централізованого керівництва церкви. Цю споруду забабахали, щоб в ній тусувався Бюргер, короче, абсолютно не ясно, для чого. Я б сказала- "понти".

Якщо обійти Дом сзаду, вийдеш прямо до Майну. На черговому мості побачила золотого півника і почула цікаву міську легенду. Називається легенда "Брікегікєль" (мостовий півень). Коли архітектор не встигав вчасно побудувати Саксенхойзівський міст десь в 1400, а справа то була нелегка, він звернувся до Диявола за допомогою. Той погодився показати технологію, але за це просив душу першого, хто по мосту пройде. Так як зазвичай ставати першим на новий міст-прикмета дуже погана, ця доля випадала самому архітекторові.
Останній,тим не менш, погодився, але в останній момент замість себе запустив на міст того самого бідного півника тим самим звільнив свою душу. Корочє, доктор Фауст в мініатюре, ну кортить цим німцям перехитрювати сатану!))Знайшла в історичному музеї цілий зал, присвячений його мультикультурності. Дійсно, згідно з документами- Франкфурт- такий собі Донбас в радянські часи, сотні націаональностей у пошуках матеріального благополуччя й пристанку своїм душам кольору веселки.
Оця футболка мені особливо спободалась- надпис: "Мій друг-іноземець". Німці,як люди практичні, переймали в іноземців все саме кращє. На плакаті з зображенням суші, було написано: "Це так типово по-франкфуртськи- придумати для всього світу сосиски і харчуватися невідомо чим".)))


Ще дуже припав до серця цей гламурний холодильник з наклейками-протестами проти побудови аеропорту і закликами жити "зелено" (70-ті). Тоді багато хто жив в комуналках, а хіппі-рух для кольорового Франкфурту був особливо сильний.


закохалась в цей експонат. Симпатичинй,а от реальності він не відповідає. Пишуть, що німці таким почали користуватися на початку минулого століття. Брехня! Досі деякі фріци ходять по-нужді вночі в спеціально підготовлені горшки. В них навіть ярмарок такий був "горшкова виставка", де ци самі горщики можна було придбати, яку зараз переробили на луна-парк. Люди вони трохи консервативні, що вже тут приховувати.

Тож, завершуючи подорож історичним минулим Франкфурта, можу сказати, що це місто, де, за рахунок швидкого зросту і неймовірного темпу розвитку технологій- традицій особливо не притримуються...
Екскурсовод німець, випростовує руку у напрямку чергового новомодного будинку зі словами: "Тут колись був будинок, де жив Шопенгауер. Він не знав жінок, крім своєї матері і понад все у світі любив свого пуделя". І що отримуємо від того? Спіріт? Спіріт помирає в зеркальних вікнах багатоповерховок. Зате тепер знаємо, що в пацана був пес.
Одне заспокоює тривожне серце подорожуючого-в мегаполісі всім знайдеться місце...І мені,і вам.

8 comments:

  1. Так приємно читати і розуміти, що ти там була)))
    Все ж на мою думку, спіріт є, і полягає він саме у неперевершеному поєднанні старовинної архітектури й дзеркальних вікон багатоповерхівок. Такого, думаю, не знайдеш більше ніде в Німеччині, щоб тобі зразу і хоххауз і стара црква поруч стояли. Саме це й притягує

    ReplyDelete
  2. згодна.спіріт є.втягуєм його жадними носами і свіжими душами)

    ReplyDelete
  3. десять заповідей у лютеранській традиції звучать так:
    1. Хай не буде у тебе інших богів окрім Мене.
    2. Не вимовляй імені Господа Бога твого даремно.
    3. Пам'ятай день суботній щоб святити його.
    4. Шануй свого батька і матір свою.
    5. Не вбивай.
    6. Не вкради.
    7. Не зраджуй. (у шлюбному плані)
    8. Не свідкуй неправдиво на свого ближнього.
    9. Не забажай дому ближнього свого.
    10. Не побажай дружини ближнього свого, ні раба ні раби його, ні скота його, і нічого іншого з того, що є у нього.

    картинки, де з загнутими пальчиками - якраз по порядку...)

    щодо собору - може і понт, але ж гарно як...)

    ReplyDelete
  4. ех,вітьок,ти навіть крізь погану якість все побачив!приз тобі)

    ReplyDelete
  5. круто...)

    до речі... а ти в Домі всередині не була? там має бути не менш гарно, ніж зовні, зважаючи на бзіки тамтешньої церкви часів побудови... а якщо там є крипта - так взагалі капець...)

    ReplyDelete
  6. була...нычого такого вже геть особливого.після Дому в Кьолні все тухне)

    ReplyDelete
  7. ну Кьольн - то канєшно да...) там є прикол про те, що ніби і гріх жалітися, але працівникам сусіднього вокзалу у сонячні дні більш ніж півдня надокучає тінь від собору...)

    ReplyDelete
  8. ой,вітя-вітя,з тобою ніякого гугла не треба)

    ReplyDelete